Черкаси потребують реальних укриттів, а не лише позначок на карті!
Я вдруге пишу цю петицію з надією, що цього разу нас почують, побачать і нарешті почнуть діяти!
На жаль, попередня петиція набрала лише близько 300 голосів. Можливо, їй забракло розголосу, можливо, люди вже втомилися боротися за те, що мало б бути гарантованим кожному громадянину, — за власну безпеку та право на життя.
Але я не хочу мовчати. Тому що за цей час багато чого змінилося. Черкаси вже не можуть почуватися такими далекими від небезпеки, як це було раніше. Війна продовжується, загрози стають реальнішими, а час на реакцію під час ракетних атак може вимірюватися ліченими хвилинами.
А що змінилося за цей час із доступністю укриттів у нашому місті? На жаль, для багатьох людей — нічого.
Укриття позначені на картах, але чи означає це, що вони справді доступні кожному? Чи замислювалися представники міської влади, що робити людині, якщо найближче позначене укриття розташоване за кілометр від її дому?
Як туди мають дістатися батьки з маленькими дітьми? Люди з інвалідністю? Літні люди? Люди, які фізично не можуть швидко пересуватися? А якщо повітряна тривога застала людину вдома вночі, коли кожна секунда має значення?
Невже єдиний вихід — залишатися у квартирі, ховатися за правилом двох стін і сподіватися, що цього разу небезпека омине твій будинок?
Ми всі знаємо рекомендації щодо поведінки під час повітряної тривоги. Але реальність війни показує, наскільки важливо мати можливість дістатися до належного укриття вчасно. Самої позначки на карті недостатньо. Укриття має бути реально доступним, безпечним, відкритим і придатним для перебування людей.
І ось постає питання, на яке мешканці Черкас заслуговують почути чесну відповідь.
Пане міський голово, шановні депутати, що ви можете відповісти людям, які чують вибухи, розуміють небезпеку, але не мають куди сховатися?
Що робити родині з дитиною, яка не встигне подолати кілометр до укриття? Що робити людині з інвалідністю, яка фізично не здатна швидко дістатися до найближчого сховища? І хто нестиме відповідальність за те, що людина не має реальної можливості захистити своє життя?
Ми не просимо неможливого. Ми просимо про елементарне — можливість урятувати себе та своїх близьких.
Укриття повинні існувати не лише на карті. Вони повинні бути поруч із людьми, доступними тоді, коли вони найбільше потрібні.
Ми не хочемо звикати до думки, що під час чергової атаки нам залишається лише слухати вибухи й сподіватися на диво. Ми хочемо жити в місті, де питання безпеки мешканців є реальним пріоритетом, а не просто пунктом у звітах.